Вона каже: «Відпусти!» А я не можу.
Вона просить: «Не тримайся за порожнє.
Ми домовилися, сяду під дверима,
Коли біль застелить очі нестерпимий.»
Так, домовилися — завжди разом бути.
Я не можу їй ті двері відімкнути.
Вона каже: «Ти без мене подолаєш
Цю холодну зиму, бо усе минає.
Бачиш, сенс мого життя на волосинці.
Ти доросла вже, і далі поодинці...
Вже нічого тут руками не поробиш.
Заберу з собою і твою хворобу.
Бачиш крила — замала мені кімната.
Це життя було останнім, бо дев'яте.
І дітей твоїх навчила вже любити...».
Я не можу їй ті двері відчинити.
Лена Жажкова
13.10.2026.
Вона каже
© Copyright: Елена Жажкова, 2026
Свидетельство о публикации №126101305976
Свидетельство о публикации №126101305976
Рецензии