Розмова з селом

Тримав раду з Білозір'ям,розмовляв із лісом,
щоб не створювало небо дощову завісу,
бо янтарне листя нині падає до ніг
і приваблює до себе батьківський поріг.

Я питав у перехожих зі свого села,
де від траси до порогу стежка пролягла,
знов цікавився у нього я про пізню осінь,
про шипшину і гриби і про зливи косі.

Спілкувався з Білозір'ям я про пізню осінь,
де туман сивіє в лузі,як у мами коси,
а село відповіло шепотом калини:
"Час минув і літа казка поступово гине".

Я випитував у нього про серпанки й роси,
де у травах омивав свої ноги босі,
де села краса береться,фон і антураж,
де в'юнка стежина в'ється і краси пейзаж.

Опадало жовте листя на холодну воду,
вітер хмарами закрив лагідну погоду,
"Чому зблідло літнє небо і тепла не просить?",-
вів розмову із селом знов про пізню осінь.

Осінь тихо шепотіла:"Час свій бережи",
а роса в траві бриніла:"Правду розкажи",
Білозір'я відгукнулось гомоном в саду,
все одно Карпусь від тебе відведе біду.

Завершився діалог із селом про осінь,
зором запит посилаю у небесну просинь,
хоч птахи вже відлітають зграями у вирій,
шлю низький уклін всім вам і подяку щиру.

жовтень 2026
О.Чубенко-Карпусь.