Ну нiяк!

Отак і живу – без електрики і без води.
Якась невесела – ну прямо на кутні – пісня.
Іще тільки сьома. До півночі – п’ять годин
І шість а чи й сім, до світанку як мінімум – після.
І Богу молюся. Та, видно, занадто – тих мольб.
-- Господь спочиває! – прошамкає згорене небо.
І скоро задронить. Такий деренчливий бемоль.
У нот недороблених. Ну точно як бабця – що «недо».
Немитому фейсу – весь світ, наче перець, гіркий.
Брудними руками – ну як перехрестишся Богу?
Мотузка і відра. І завтра піду до ріки.
Щоб Кальміус вичерпать. Щоб вимити руки і ноги.
А десь там у Києві – бабусин племінник сидить.
Він «вищої раси», безпохибно істину знає.
Він теж, як і я – без електрики і без води.
Та дрони-ракети щоночі на тітку в Донецьк посилає.
Бо то, бачте, я – по його трансформаторній будці стріляю!
З будинком стрибаю, і в темряві лютій боюсь.
Кислішим лимона – достиг помаранч революцій.
А всі поривання – звелися до вбивства дітей і бабусь.
І крові моєї – тринадцятий рік! – ну ніяк не нап’ються!
                05.10.2026