Світ звузився до розмірів кімнати,
В повітрі – пил надії, що згоріла.
А рама на вікні, немовби грати,
Душа від дум зажурливих змарніла.
Так хочеться утримати в долоні
Краплинки світла з білих смужок долі,
Та бачу тільки тінь на підвіконні,
А в серці відчуваю гострі болі.
То ніч – без сну, то ранок – без світанку…
Пливуть хмарки удалеч безтурботно…
А я немовби граю у мовчанку,
На небо позираю молитовно.
Уже і захід сонця – у тумані,
Янтарне листя падає на трави…
Осінній день зникає у нірвані,
А я ловлю самотності октави…
Гіркий полин і запах самотини…
Пронизують життя нестерпні миті…
Нанизую думки, як намистини,
Та всі вони, як хмарний день, імлисті…
Октави самотностi
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126100907821
Свидетельство о публикации №126100907821
Рецензии