Маравидiння трете. Чугайстер

ТРИ МАРАВИДІННЯ

             МАРАВИДІННЯ ТРЕТЄ
                Чугайстер
(Поповодь Лісу/Землі • про Духа і Опришка)

Шумлять старезні пащі в верховинах,
Згасає ватра згарищем між зір.
Опришок там у кам’яних долинах
Молитву шепче під покровом гір.

Він стільки зим ховався від погоні,
Що й наодинці правив коляду,
Та раптом бір розкрив щільні долоні
І заманив дейнеку у біду.

Там, де смерек гущак як жмут розкосий
Й зжирає темрява світанок ще малим,
Постав із нетрів велетень стобосий –
Той дух, що предки звали лісовим.

«Викинь хреста, – шепоче дух із висі, –
Втопи його нараз у первісній воді.
Довіку в мому чаді розчинися –
Тут зблудяться гріхи всі молоді…»

Злякався легінь, впавши до нестями,
Чугайстера ураз прийняв як оберіг...
І глухомань розверзлась чаклунами,
Хор мавки завели, водяник грав у ріг.

Зійшла тоді у татя вся карпатська хаща,
Кумирів розпізнав і духів..., іншу дивину.
Його ж душа – і вірна, і пропаща –
Занурилась в слов’янську таїну.

Упала бартка миттю в вікові мохи,
Розсипавсь порох і свинець на дріб...
Замішує земля у тісто потрохи
На кров в’язку – і так пече свій хліб.

                Павло Гай-Нижник
                5 жовтня 2026 р.