Знаешь, Ба...

ЗНАЄШ, БА...

Знаєш, Ба, нікого сьогодні не хочу бачити.
Не тому, що мене ти виховала невдячною,
Просто бачу багато зла у страшному вимірі
І ця правда нестерпна — бо всі добрі люди вимерли.
То посидь біля мене, допоки тут смерть тривогою
Над садочком кружляє, над школою, над пологовим.
Розкажи мені казку про вічну Любов у вирії,
Бо у цій площині вже нікому, на жаль, не вірю я.
Ти навчала питати «ХТО» за дверима змалечку.
То сусіди були спозаранку без забаганочок
Увірвалися в дім. Тримали ножі за спинами.
Відрубали довіру, а з нею і пів родини нам.
Тож нікого не хочу бачити, бо не вибачу
Я цей світ брехнею наскрізь понівечений.
Ти навчала любити, а треба було — боятися
Не мерців, а живих у Яві людської матриці.
То посидь біля мене, Ба, бо я дуже скучила
За тим світом, де ще радію садку квітучому,
Де навчаю онука спершу — бути людиною,
Де іще живемо Любов'ю, а не провиною.
 Лена Жажкова
09.10.2026.