Хвилина меланхолii

Хвилина меланхолії


Так хочеться, щоб все лихе забулось,
Сховалося під шаром довгих днів,
Та серце знову зрадницьки здригнулось,
І закипів такий шалений гнів.

Не можна забувати про ненависть,
Жорстокість, підлість, невгамовне зло!
Від болю і тривог душа кривавить!
О, скільки ж їх в цій бійні полягло!..

Час не лікує! Він ховає рани!
Ми лиш вдаєм, що все у нас окей,
Складаємо якісь важливі плани,
Та дуже часто не спимо ночей.

На самоті втрачаємо надії,
Не віримо у глянець змін швидких,
Пірнаємо у хвилі ностальгії,
Позбутися не можем дум сумних.

І долі щось доводити – безплідно,
Коли в душі не світло, а пітьма.
Вона лиш усміхається догідно,
Та все така ж сумбурна і тяжка.

А інколи здається, ми – сильніші,
Що ми звільнились врешті від оков,
Хтось пише життєстверджуючі вірші,
А інший мчить за щастям стрімголов…

Хтось молиться і упова на Бога,
Надіється на диво мимовіль…
А пам’ять серця воскрешає спогад
І десь у глибині ховає біль.