Чиста криниця

Евгений Ечиков



Велика в душі таємниця –
Хатина стоїть на горі,
А біля хатини – криниця,
Мов зіронька світить в зорі.


Тремтіння здолать намагаюсь:
«Що раптом зробилось зі мною?»
Я знову і знов підіймаюсь
Пологій та довгій горою.


Все вище і вище восходжу.
Краплинки блищать на чолі.
Стомився. Зморився. Знемоджу.
«Я справді у ріднім селі?»


Неначе на іншу дільницю
Я, в запалі свому, звернув?
Та ось – біля хати криниця –
Очима, мов грабець зирнув,


Завершуючи щільний свій пошук.
І – ось нагорода? Та й ні:
Жадаю напитись – де ж кошик? –
Води почерпнути мені.


Глибоку, холодну, прозору.
Солодку – на будь який смак!
Потужну, стримку і бадьору,
Цілібну і чисту… Ось так!


Дивлюсь я в відчинену фіртку
Та й бачу на самому дні
Небісну  палаючу зірку…
«Нема чим дістати мені».


-Сашко! Озирнувсь. Біля хати –
На диво, така молода! –
Стоїть, посміхаючись, мати.
А в руцях – яскрава вода.

















1997 г.