Ми з осінню схожі у тихому смутку,
В умінні прощати атаки незгод,
В душі заповняти роз’ятрену пустку,
Терпляче стрічати капризи негод.
Ми з осінню схожі відтінками злата,
Що гаснуть від вітру і сивих дощів,
Плекаємо разом, немовби пташата,
Примарну надію, щоб світ подобрів.
Шафранове листя втрачає природа,
А я витрачаю життя в чужині,
Мене не хвилює осіння негода,
Та з розуму зводять думки крижані…
А холод осінній душі – не завада,
Є в нім унікальна лірична краса,
Затишна принада, заклична бравада,
Нестримне жадання і навіть жага.
Розписує осінь сади аквареллю,
А я свою пристрасть вкладаю в слова.
Вона прикрашає, а я одіссею
Писатиму серцем, допоки жива…
Схожi
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126100708516
Свидетельство о публикации №126100708516
Рецензии