Маравидiння друге. Русалка

ТРИ МАРАВИДІННЯ

МАРАВИДІННЯ ДРУГЕ
                Русалка
  (Поповодь Води • про Духа і Козака)

Вкрався туман у надрічкові лози,
Згасає день на схилах берегів.
Забув козак про шаблю і загрози,
Коли почув далекий, дивний спів.

Він стільки літ провів у ратнім герці,
Шукав війни, звитяги і вінця,
Та ця журба, відлунюючи в серці,
Дух зчаклувала праведний бійця.

На кручі діви розпустились коси,
Русалка в плавні в’є принади зір
І ласує на схилах чисті роси,
Й чарує так, що зтишується вир.

«Іди до мене, – кличе заколисся, –
Впокой свій біль у лагідній воді.
Безодні цій душею приречися,
Й забудь про все, що марилось тоді...»

Козак озвався: «Чув я свист погоні,
І смерті лик стрічав (і не один)...
Та що мені тепер гніді ті ж коні,
Коли братів всіх втратив між руїн?

Йду в засвіти спокутною порою,
Спустивши з плеч прострелений жупан,
Щоб назавжди лишитися з тобою,
Де хвилі стелять зоряний туман!»

Йому байдуже, що внизу – безодня
І що Дніпро вже знурив крижану труну.
Віри Христа нема, вона – лише господня,
І лицар вир обрав, в обійми – глибину.

Лишився спис на камені сухому,
Рознесе звістку журавлиний ключ,
Її кобзарська дума витужить додому
Й козацька слава вип’є поміж круч.

Павло Гай-Нижник
5 жовтня 2026 р.