Знов у сво му сел

Знову я завітаю в Білозір'я із міста,
у родинне гніздо,на батьківський поріг,
де червона калина у дворі мов намисто
у колиску дитинства і святий оберіг.

Покосились ворота,шибки потемніли,
вже не дихає комин теплом від печі,
де навколо ікон,рушники променіли,
а матуся  молилась,за нас уночі.

Нахилюсь до землі,рідній хаті вклонюся
бо життя швидкомлинне,мов водичка тече,
з гіркотою в душі за літами журюся
й невгамовна туга за батьками пече.

Припаду я щокою до рідної брами
і заплачуть жалем лопухи й спориші,
ти пробач мені тату і даруй мені мамо,
що приїзд відкладав і до вас не спішив.

Заросло бур'янами гніздечко дитинства,
лиш любисток духмяний у серці цвіте,
враз згадались солодка пора материнства
про яку час ніколи і нічим не зітре.

Облітають жоржини,осипається листя,
хризантеми тамують осінній розмай,
я на цвинтар бреду через трави росисті,
де знайшли мої рідні спочинок і рай.

Пригорнуся щокою до світлин монументів,
та терзатимуть душу каяття і жалі
оживе щем душі ностальгії моментів,
де дитинство залишив у своєму селі.

жовтень 2026
О.Чубенко-Карпусь.