Достатньо свiтлоi любовi

Достатньо світлої любові


Я знаю, час летить занадто швидко,
Зриває дні, як листя восени,
А я в уяві бачу те дівчисько
З далекої моєї давнини…


Не повернути давнього хвилини,
Що мрії зігрівали в ті часи,
Тепер вони у кліматі рутини
Блищать немовби крапельки роси.


А в серці вперто теплиться надія,
Як сонця ясний промінь у пітьмі,
Що з’явиться мій Ангел, як месія,
І збудуться всі марення палкі.


Додому повернуся вранці рано,
Де свіжий чай парує на столі,
О, як же вдома хлібом пахне смачно
І всі такі щасливі й молоді!


А під вікном – береза, клен високий,
Де я у мріях осягала світ,
Де за натхненням йшла у степ широкий
І завмирала, стрівши первоцвіт.


Там мама вранці тихо щось співала,
На мандоліні тато награвав,
Сестричка старша коси заплітала,
І навіть песик щастя відчував.


Ні, не чекаю я світанки долі,
Давно уже не вірю у дива.
Мені достатньо світлої любові,
Що дарувала відчуття крила.