КАБы на город!

КАБи на місто,
і знову загроза з півночі.
Погляд у тривозі з картонного блоку назовні,
є дві хвилини знайти укриття.

Але траєкторія визначена,
і знову об'єднаються у відході
дві-три душі,
а десятки запам'ятають тілом
чорне гаряче повітря з уламками скла.

Чи так уважно полює за кожним
старий мисливець,
беручи свіжий слід життя?

Хто ці пілоти,
що впускають смерть
у оселі мирних людей,
де ближче до стін
стоять кольорові дитячі ліжка?

Хто ж вони є?

Це не сироти, їх хтось навчив жити,
якщо це життя -
щоденне вбивство
подібних.

Совість не б'є на сполох,
її привчили чекати наказу.

Для них війна —
лише фантазія
про власну перемогу.

З яким злом
вони воюють у собі?

Американські льотчики над Хіросімою
теж дивилися з кабіни вниз,
виконуючи наказ.

Людина відділяла себе
від власної дії —
натискання на кнопку.

Бо кожна війна
має закінчитися швидше.
Навіть якщо ціною
чужого міста.

Тривожно моляться
навіть обгорілі дерева:
щоб усе це
закінчилося швидше!

Та знову лунає:
КАБи на місто!