Бaлаган на царському весiллi

Бaлаган на царському весіллі:
Десь за тридев'ять земель, тисячу альмізів за високими горами, за бурхливими сторонами, де толком ніхто не знає дороги і тисячі верст, за хмарами та Буяном, за Ойром та Кайданом народився дивний край, ще не відомий та не чуваний, де хвиля біля моря біжить до берега. Миру невіданий, див невислуханий, чудо дивнеє. Все там можна було побачити та почути.

Витягував я їх із болота, дивився — начебто у захисті, але там попіл та трясця. Несуть на головах, кругом кружляють, та покотилося все шкереберть. Боронять перевертом та знаком великого орла, що на одній нозі стрибає, крутится та вертиться, шкребе та скрегоче.

Стою, задумався: маю йти, та де ж ту силу взяти, що тримає? Вдалині кораблі на морі, та щастя там невільником бродить. Дарую квіти медовій завої, гамак, диво й скатертину. Тільки скатертину розгортаю та вголос промовляю, щоб на цій скатертині було що їсти та пити.

Ого, дивися, який дивний чортополох сидить та кривиться. Ходи-но ти, брате, сюди — пригощайся та не стидайся!

А навколо дівчина проходила, та хороша сама, пишна, як дерево статна, он яка: рожеві щоки та коса — нічним сріблом огорнулась та вмить на лебедя перетворилась. Дивилися ми на неї так, що чуть слиною не вдавилися! Вона махнула, пішла й полетіла — тільки й видно було, що була.

І тут звідкись узявся той руський дурень Іван. Його півень голосив та горілку глушив, а щука в рожевому шарфі лежить поряд із ним у відрі. На печі море відпочивало, з Іваном та хатою розливали.

Тут із-нишком, із-тишком баба Яга біжить, ступає за нею, і тут спіткнувся та впав дурний горілиць. Вона труїла дурним грибом, а тепер головою в дуба влучила. Отак буває, як чорт молотить та не може спокійно заснути.

Через за-тишком, а з-за нишком, Дмитрик плив за Марією, за океаном, за дубом — сині вулкани, там стоїть дім матерів. А поруч дуб стоїть зелений, на тому дубі — дім учений. По ланцюгу ходить кругом, і в тому домі кіт собі сидить. Сидить і казки говорить.

На тій хатинці, край лісу, сиділа там Сороконіжка. Летів лебідь однокрилий, махнув — і Сороконіжка розкотилась! Ніжка впала, тріпоче та кричить, і Сергійка матюками боронить.

А Сергійко з переляку — скік на печуру! А там Соловей-Розбійник у шкарпетках сидить, застудився, свистіти не може, тільки носом шмигає та кисіль з маком глушить.

«Чого, — каже, — ореш, як той чорт на ярмарку? Бачиш, у мене горло обклало, а тут ще щука у відрі розспівалася, та Іван на печі море розплескав!»

А в цей час з-під печі вилізає Чорт у постолах, у руках тримає дзеркало без скла, дивиться в нього та вуса підкручує. «Ех, — каже, — краса — це страшна сила, особливо коли Яга в дуб врізалася, а кіт на ланцюгу казки забув!»

І почався тут такий танок, що й сині вулкани за океаном затанцювали, а Сороконіжка знайшла свою ніжку, причепила назад та й пішла за варениками!

Наша диво-скатертина як розгортнеться на весь ліс, як заграє гопака та заведе джаз і гучних коломийок! З неї в повітря як вистрибнуть гарячі, пухкі вареники з вишнями та пиріжки зі шкварками та сметаною — літають попід хмарами, самі в рот просяться!

А чортополох від такого дива вечорницями розчулився, аж розквітнув фіолетовим цвітом і давай тими варениками Соловейка годувати, щоб той швидше вилікувався!

І тут розкрилася головна таємниця цього гармидеру! Виявляється, уся ця нечисть, Сороконіжка, Яга з ґулею на лобі та кочуючий кіт бігли не абикуди, а на велике весілля року:

Лапотно-божевільний руський дурень Іван одружується зі своїм єдиним коханням — Щукою в рожевому шарфі!

На весіллі — повний розгул, балаган і глупство: півень глушить горілку прямо з відра, Іван на печі в'їжджає в калюжу, а Яга з ґулею на лобі кричить «Горько!» та закушує дурним грибом.

Кіт на ланцюгу від переляку замість російських казок затягнув українських пісень, однокрилий лебідь грає на гармошці, а Сергійко з Сороконіжкою танцюють гопака на одному дивані. Чорт у постолах подарував молодятам те дзеркало без скла, щоб дивилися на свою «красу», а баба Яга, забувши про гриби, на радощах цілує дуб, у який щойно врізалася.

Сергійко із Сороконіжкою сміються, вареники літають, а скатертина грає так, що аж сині вулкани за океаном пускають салюти з рожевого диму та регочуть з того дурнуватого весілля! Отак і живуть у тому краю, де див невислухано і дива невідано!
                Л.С.03.10.2026
----------------------------------
Bakanal na carske svatbe:


Kdesi za devatero zememi, tisic almazu za vysokymi horami, za bourlivymi stranami, kde poradne nikdo nezna cestu ani tisice verst, za oblaky a Bujanem, za Ojrem a Kajdanem, se zrodil podivny kraj — dosud nepoznany a neslychany, kde se morska vlna zene ke brehu. Kraj svetu nevidany, divy neslychany, zazrak zazracny. Dalo se tam spatrit a uslyset uplne vsechno.

Vytahoval jsem je z baziny, dival se — jako by byli v bezpeci, ale vsude tam byl popel a horecka. Nosili to na hlavach, kolem dokola krouzili a vsechno se zacalo kutalet vzhuru nohama. Branili se prevracenim a znamenim velkeho orla, ktery poskakuje na jedne noze, toci se a vrti, skrabe a skripi.

Stojim a premyslim: mel bych jit, ale kde tu silu vzit, ktera me drzi? V dalku jsou na mori lode, ale stesti tam v zajeti bloudi jak otrok. Daruji kvetiny medovemu zavoji, houpaci sit, zazrak a ubrus-samobranku. Jakmile ubrus rozprostru, nahlas zvolam, aby na tomto ubruse bylo co jist a pit.

„No teda, podivej se, jaky podivny bodlak tam sedi a sklebi se. Pojd sem, bratre — pochutnej si a nestyd se!“

A kolem divka prosla, a krasna sama o sobe, bujna, jako strom urostla, jen se podivej: ruzove tvare a cop — nocnim stribrem se zahalil a v mziku se v labut zmenila. Divali jsme se na tak ni, a sliny polykali! Zamavala, odesla a odletela — jen jsme zahl;dli, ze tu vubec byla.

A tu se odnekud vzal ten rusky hlupak Ivan. Jeho kohout kokrhal a vodku klopil, a stika v ruzove sale lezi vedle nej ve vedru. Na peci odpocivalo more a spolecne s Ivanem a chalupou se rozlevalo.

Tu potkaji, po spickach Baba Jaga bezi, slape soud za ni — a najednou zakopla a hloupa padla na zada. Travila blaznivou houbou, a ted hlavou narazila do dubu. Tak uz to bude, kdyz cert mlati a nemuze klidne usnout.

Potaji a potichoucku Dmitricek plul za Marii, za oceanem, za dubem ta Dniprem — modre sopky, tam stoji dum matek. A vedle dub stoji zeleny, na tom dubu — dum ucen. Kolem dokola chodi po retezu a v tom dome sedi kocour. Sedi a pohadky vypravi.

Na te chaloupce na kraji lesa sedela Stonozka. Letel labutak jednokridly, zamaval — a Stonozka se rozkutalela! Jedna nozka odpadla, trese se a krici a Sergejovi sproste nadava.

A Serhijko ze strachu — hup do jeskyne! A tam Solovej-Rozbojnik v ponozkach sedi, nastydly a nastvany. Nemuze piskat, jen popotahuje nosem, laduje se makovym kysanym zele.

„Proc,“ rika, „rves jako cert na jarmarku? Vzdyt vidis, jak mam zapalene hrdlo, a k tomu se jeste stika ve vedru rozezpivala a Ivan na peci rozlil more!“

A v tu chvili vyleza zpod pece Cert v krpcich, v rukou drzi zrcadlo bez skla, diva se do nej a vousy si krouti. „Ech,“ rika, „krasa — to je strasna sila, zvlast kdyz Jaga do dubu vrazila a kocour na retezu pohadky zapomnel!“

A zacal takovy tanec, ze i modre sopky za oceanem zacaly tancit. Stonozka nasla svou nohu, pripojila si ji zpatky a vydala se pro pirohy!

Nas zazracny ubrus-samobranka jak se rozprostre po celem lese, spusti hopak a rozehraje jazz i hlasite kolomyjky! Z nej najednou do vzduchu vyskakuji horke, nadychane pirohy s visnemi a tasticky se skvarky a zakysanou smetanou — letaji pod mraky a samy si hledaji cestu do ust!

A bodlak se z toho zazraku vecernicemi tak dojal, az rozkvetl fialovym kvetem a dal se temi tastickami Solovejka-Rozbojnika krmit, aby se ten rychle uzdravil!

A tehdy se odhalilo hlavni tajemstvi toho vseho blazniveho zmatku! Ukazalo se, ze vsechna ta havet — Stonozka, Jaga s bouli na cele a potulny kocour — nebezela jen tak nekam, ale na velkou svatbu roku:

Laptemi obuty, blaznivy rusky hlupak Ivan se zeni se svou jedinou laskou — Stikou v ruzove sale!

Na svatbe je naproste veseli, bakanal a hloupost: kohout hlta vodku primo z vedra, Ivan na peci vjizdi do louze a Jaga s bouli na cele krici „Gorko!“ a zajida to blaznivou houbou.

Kocour na retezu z leknuti misto ruskych pohadek spustil ukrajinske pisne, jednokridla labut hraje na harmoniku a Sergejko se Stonozkou tanci hopak na jedine pohovce. Cert v krpcich daroval novomanzelum ono zrcadlo bez skla, aby se divali na svou „krasu“, a Baba Jaga, ktera zapomnela na houby, ze same radosti liba dub, do ktereho pred chvili vrazila.

Sergejko se Stonozkou se smeji, pirohy letaji vzduchem a ubrus hraje tak, ze dokonce i modre sopky za oceanem odpaluji ohnostroje z ruzoveho dymu a rehotaji se te blaznive svatbe! Tak si ziji v tom kraji, kde divu je neslychane a zazraku nevidane!




                L. S. 03. 10. 2026