Батьки i дiти

Евгений Ечиков




Так. Постарішали батьки.
Вони дітьми за півсторіччя
Були. Та й зараз їх обличчя
Покрили наче рівчаки.


Гаразд. Якби природну вроду
Можливо б їм використати,
Й тоді обрали б насолоду
Добрих подій – плоди збирати.


При наймі цьому, більш жінки
Хазяюватимуть потрішки,
Бо, слабші їх, чоловіки
Вже полягли в «холодні ліжки».


Земля їм пухом. В хатах – чинно.
Хліби. Мережіво рушниць,
Годинник. Стариці гнуть спини
Біля млинов, біля криниць.


Триває час. І кожна мить –
В повздосі, праці і турботі:
«А щойно треба помастить…
А ще подвір’я, як в болоті…»


Завдати птиці і корові.
«Ще й погорати… до дощу…»
І відпочити. На Покрові –
Зварити доброго борщу…


«Ти його, синку, не забув?
Під чарку: доброго здоров’я!
Неначе вогник вспалахнув –
Смачного! З доброю любов’ю!»


…Ще треба замісити тісто
Для соковитіх пиріжків.
«Та щоб, в хатині було чисто…»
Хоча ці справи – не важкі.


Одже і свято. «Боже дай…»
-Хазяйка, доброго Вам ранку!»
-Ради гастям завжди. Сідай.
-Сідай бо швидше до сніданку!


Батьки… Одна старенька мати.
Самотня. В хустці, як завжди.
Слабка. Але пожартувати
Для неї – як ковток води.


-А дітки ж де? Відповіси.
Пробачте: ось вони, на фото.
Доньки…А це, здається син?
Онуки…Бач, яка «голота»!


Боже! Це – Ви? – Гість зупинився.
Зітхнув. (Як «Дніпро простогнав).
-Ось я! Шановний помилився!
(Жіночій галас пролунав).


-А ти розумний. Як приймач.
Веселий…якщо приодіти.
Але, милесенький, пробач:
Де я – там, звісно, наші діти!


І диво. Наче вся родина
Отаборилась у вікна:
Сміялась мати, як дитина,
Дивились діти, як вона.
 
















1997 г.