Мені відкрилась істина печальна:
Життя – зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й – через роки,
Ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.
(Ліна Василівна Костенко)
Л.К.
Все наближалося до краю
неперестанного кільця,
і так невпинно обіймало
свічадо тінь твого лиця,
що за вікном сочилась повінь
і марець зиму відсипав,
а олівець писав про сповідь
від першородного гріха.
Все наближалося до тями,
як джерело до корінців,
як на скоринці серця шрами
від скалок гострих камінців
не розбігалися по колу,
неначе хвилі на воді,
а проростали з суходолу
колоссям жита золотим.
Все починалося зі слова —
і височинь, і німота.
О, як хиталась колисково
того початку самота.
Л. К
© Copyright: Цветков Александр, 2026
Свидетельство о публикации №126100301624
Свидетельство о публикации №126100301624
Рецензии