Стихає ніч
Стихає ніч у місячнім сріблі,
І сад мовчить у пречутті покою,
Тихенько ходить осінь у дворі,
Змітає літа залишки мітлою.
Осінній дощ від холоду закляк,
Здається, плаче, тулиться до вікон
І стукає у шибку, як жебрак,
Захоплений нічним затишним світлом.
Далекий шлях ховає сіра мла,
Повітря застигає від негоди,
Мабуть, уже недовго й до нуля,
Ні в кого не питає Осінь згоди.
Та в сірій метушні, у смутку днів
Витає голос марень про грядуще,
В уяві вже не плач, а ніжний спів,
Там тільки щастя є, воно лиш суще.
Там я радію осені й дощам
І дихаю, впиваючись красою,
Вбираю в себе пишності бальзам
І тішуся порою золотою.
Змиває дощик мріяння нічні,
Фантазії, наповнені жагою.
Ховаюсь від тривог у напівсні
І йду вперед ходою молодою…
Стихае нiч
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126093001148
Свидетельство о публикации №126093001148
Рецензии