нащадки Ромула i Рема

Давно вже не бувало з носа юшки.
В бійках - текла. Зважаючи на це,
рядки римую тільки самотужки,
пригадуючи втрачене слівце.
З ким битися? За що? Римую швидко.
Хоча моїм рядкам ціна - п'ятак.
Немає крові з носу й ціла свитка.
І сам на сам, це в мене змалку так.
У місті тепло, є про що подбати -
зникає настрій, пишеш пів рядка,
Гомера викликаєш на дебати,
питання є, та відповідь рідка,
бо Греція не дуже досконала.
От Рим... Горацій, це величина!
Імперія ніколи б не сконала,
та що ж поробиш... Зникла і вона.
Вергілій був, Овідій. Ще й Катула
могли б зарахувати ми до лав.
Поезія осіння та сутула,
і юшка с носа - хтось кулак приклав.
Дотепно? Ні. Історія істерик -
історія не бійок, а боїв.
Куди ти, божевільний ізотерик,
кого ти любиш, хто тебе любив?
Що знаєш, що приховуєш від мене?
Гекзаметрову давню старину?
А жінка де? Де губи та рамена?
А де любов? Що скажеш? Не тягну?
Тому римую сам. Які поради?
Не треба. Якось впораюсь із тим.
Чого тобі боятися крім правди,
і нащо прикидатися святим?
Ще й тема розгортається окрема -
любов та бійка... Осінь так важка,
коли нащадки Ромула і Рема,
кривавого бажають молока.