Душа живе у маревi надiй

Гаї чарують золотом і міддю,
Летять у вирій зграї журавлів,
Похмуре небо накриває млістю,
І день сумний, у вирі почуттів,
Вслухається у хриплий спів вітрів.
Краса прощальна смутком відлунить,
Та як же надихає блиску мить!

Як хочеться блукати сонним лугом,
Дивитись, як колишеться комиш,
І надихатись елегійним шумом,..
Дощу й вітрам свій сум не поясниш…
Ще зеленіє впевнено спориш,
Та все частіше душу розпач рве,
Щодня шукає світло рятівне.

Яка краса у листі золотому!
Як солодко душі від споглядань!
Весь світ пливе у сяєві п’янкому,
Наповненім жагою сподівань.
Бентежить час фатальних розставань.
Свинцеве небо цілий день сльозить…
Прощай тепло! Прощай пишноти мить!

Пора осіння, звісно, ненадовго,
Та все ж у ній є сили неземні,
Що не втрачаю;ть чару осяйного,
Дарують щедро барви запашні:
Бурштин, шафран, пурпур – на полотні!
У круговерті руйнівних подій
Душа живе у мареві надій!..