Йду крізь старі двори повз сусідську заздрість.
Ділимо з нею кисень, під’їзд, країну.
Вона не хоче бачити, що ми разом
Маємо спільний дах або спільні стіни.
Я відчуваю шкірою дум задуху
Своє обличчя з сумом хилю додолу,
Бо уявляю, як це — не мати духу
Думку змінити, правду прийняти голу.
Бо розумію, що це — не мати волі
Без дорікань дихати та кохати.
Бачу впритул давній земний недолік
І усміхаюсь в очі, щоб привітатись.
Заздрість як цвіль — свого не знає краю.
Чуже добро завжди було звабливим.
Тільки одну істину певно знаю —
Ще не робили вади когось щасливим.
Йду крізь біду, війну по її кордону.
Ділимо з нею небо, одну планету.
Вона гарчить дроном лише прокльони.
Вона пускає в місто моє ракети.
Лена Жажкова
25.09.2026.
Р.S. Все починається з заздрості, а закінчується війною.
Йду повз...
© Copyright: Елена Жажкова, 2026
Свидетельство о публикации №126092505673
Свидетельство о публикации №126092505673
Рецензии