Толiк

     Толік (Анатолій Григорович Переяслов) доводився мені далеким родичем - племінник  чоловіка двоюрідної татової сестри Марфи.  Познайомилися ми, коли я жила у тітки Марфуші в Харкові ще будучи двадцятирічною.
     І моя тітка, і її чоловік працювали у торгівлі. Тому на столі завжди бували якісь делікатеси. От Толік на них і учащав. А згодом і закохався, хоча відкрито ніколи мені в цьому не зізнавався.
     Через рік я вийшла заміж, переїхала до свекрухи в Київ. Але знайомство наше продовжилося. Почалося листування. Я писала про різні прикрі випадки мого сімейного життя. Толік намагався розрадити мене, наводячи в своїх листах цитати із Ільфа та Петрова.
     Мій невдалий шлюб тріщав по швах. Єдиною перешкодою для розлучення була свекруха. Але в 1971 році вона померла, і я одразу подала заяву в суд. Заяву доручила писати юристу, щоб вказала причиною велику різницю у віці.
     Щоправда мудрий суддя в Печерському суді ( а жили ми тоді на Печерську в найелітнішому районі - Липках) одразу запитав:
     - А ви що, не дивилася в паспорт чоловіка, коли заміж виходили?
     - Дивилася. Але жити з ним однаково не буду !
     - Що значить "жити"?
     - Ви самі розумієте, про що йдеться?
     Врешті нас таки розлучили. На радощах було куплено пляшку "Шампанського", яку благополучно розпили вдома.
     Дізнавшись про розлучення, Толік приїхав в Київ свататися. Але одержав відмову. Він думав, що я проти через психічну хворобу його матері, щоб не захворіли наші нащадки, бо хвороба спадкова. Але причина була в іншому.
     В один з моїх приїздів в Харків ми, як і завжди, зустрілися. Толік заговорив про майбуття наше. І сказав:
     - У тебе в руках буде все, і господарство, і сімейні гроші. Але у ліжку - я хазяїн!
     Ого, подумала я про себе! Ще хазяїн в моєму ліжку навіть не народився! Але думку цю - не озвучила.
     Ще ми якийсь час листувалися. Потім Толік вдруге одружився - і листування померло. А при приїздах до Харкова я більше зустрічей з ним не шукала. Не знаю навіть, чи він ще живий?