А дни уже потянулись журавлями...

 ...А дні вже потягнулись журавлями,
Звичайні вересневі хмурі дні.
Ні, сонце де-не-де  - пройде полями
Та промінці  - занадто вже сумні.
Сумні, як я, бо у душі - негода.
Чому, ти - знаєш..Треба ще казать?
В війні, нажаль, ми не знайдЕмо броду
І вже не знаю - варто чи шукать.
Так, осінь набирає швидкість хОду,
І ранки холодніше в кожен день,
Несе Дніпро свою студену воду
В краї, де час знайдеться для пісЕнь.
А журавлі сурмлять в тужливі сурми.
Я з ними полетіла б від землі!
Ти - десь далеко...Поруч - пригорнув би,
А, може й став моїми би крильми?
В душі - негода... От і дощик плаче,
Краплинки відбивають ритм по склу.
Десь під дощем  - промОкла мОя вдача?
Пробитися не може скрізь імлу?
Калина дозріває. Краплі крові
Її червоніі ягідкі  - гіркИ.
Невже цей світ - зовсІм не для любові
І мОї сльози - з Вічності ріки?
Омана все? Чи просто сил немає
Вже вірити в майбутній добрий час?
Калини ягідки потрохи достигають -
ЖеврІє світло, що ще жИвить нас.
І навіть там, де розпач б'є у груди,
Де стоїмО, як на краЮ стінИ,
Я маю віру: ми ще будем, будем!
Лише б то дочекатися весни!
...А дні вже потягнулись журавлями,
Такі звичайні вереснЕві дні.
.