Наче клейстер, густішає час,
І листів не приносять лелеки.
Знову сниться школа і клас –
Не робота -- а той, далекий.
Де дитинство замріяне в днях,
Де образи, неначе виразки.
Односельці, сусіди, рідня.
Бідно, в злиднях – а все-таки виросла.
Із вершини в долину – спад.
Із хрестами – усі комісії.
Уночі тепер не поспать:
В гості – дрони з останньою місією.
Все болюче – віршем скажу,
Хоч не хочуть далекі вірити.
І лежу, наче дохлий жук –
Серед темряви очі вирячивши.
Говорить не бажає рідня --
Лиш виття за вікном колишеться.
Злою правдою стала брехня –
Що колишні ми всі, колишні ми…
І розливсь океан жалю,
На шматочки сердечко крається:
-- Люди, люди, я вас люблю!
Що ж ви в мене стріляєте?
22.09.2026
В село
© Copyright: Надежда Еременко, 2026
Свидетельство о публикации №126092204899
Свидетельство о публикации №126092204899
Рецензии