Мені не треба про вічність слів
Не треба клятв і обіцянок порожніх
Мені б прокинутись з тобою уранці , в один із тих світанків простих
Побачить хочу твою усмішку сонну
торкнутись пасма твого край лиця
І зрозуміти серед тиші глухої - ось так напевно виглядає щастя.
Я стільки жив , шукав усюди себе
Міняв дороги , міста , та людей.
А потім прийшла ти , і тихо стало менше зайвих слів.
Можливо завтра ти підеш , можливо - я більше не буду вже в ньому.
Та поки серце ще б’ється поруч , мені не треба більш нічого.
Я хочу з тобою - до неба , де губиться земна печаль.
А якщо шлях веде донизу - то й там триматиму тебе.
Не обіцяю я тобі вічність , не кличу в завтра я за собою.
Я просто хочу бути поруч , поки ти хочеш бути зі мною.
Бо щастя - це зовсім вже не багато:
не дім , не гроші , і не слова.
Це коли вранці поруч хтось є , і ти шепочеш:
«Не йди. Побудь зі мною іще».
На дотик до свiтла
© Copyright: Андрей Раков, 2026
Свидетельство о публикации №126092108416
Свидетельство о публикации №126092108416
Рецензии