Пiзня осiнь

Все минало день за днем , за ніччю йшла ніч
На календарі змінилось число
Та попри дні , відстань , і глибоке мовчання
Все ще ніс тебе - не раз , десь глибоко в собі
Минають дні , відлітають хвилини
Життя розставляє усе по місцях
Та серце , буває вперто не хоче
Відпускати те що колись берегло у думках.
І я все ще думаю про нашу ту зустріч - єдину , останню , просту
Без вороття назад у минуле , а просто подивитися у очі востаннє
Без претензій , образ , і непотрібних порад.
Без «чому?», без «як ти могла?»
Без докорів також , без спроб щось змінити.
Лиш погляд у твої глибокі , та важкі очі
І слів кілька простих які так важко сказати.
А потім - тиша. І час вже вечірній
І може колись ми зрозуміємо без слів:
Не все , що любили - повинно лишитись
Не все , що боліло було помилково
Я твоє гладив его - більше не буду.
Навчився нарешті себе берегти.
Не кожну людину - яку так ми любили
Нам судилося поруч усе життя провести.
А твій настрій , і справді був - як пізня осінь
То теплий різкий , то холодний аж до кісток.
То сонце крізь хмари , то вітер раптовий
То близько настільки , що не зробиш , і крок.
І я вже не хочу вгадувати твою погоду
Не хочу чекати , коли сонце пригріє .
Бо дорослість - це не перестати кохати
А вчасно піти - коли стоїш вже на межі