Веде мене лабіринт
Я більше не можу вже йти
Невідома дорога чекає попереду - я як малюк «чесно боюсь»
Терниста дорога життя - веде кудись по темним лісам
Через високі гори , та глибокі моря
Боюсь кроку ступити з дороги , щоб не збився мій істинний шлях
Душа - мов свіча догорає вночі.
Серце шепоче «іди до кінця»
Хоч страх , і досі живе в моїх почуттях
Та навіть коли опускаються руки
І віра ховається десь у сльозах
Я знову підводжусь назустріч світанку
Збираючи себе по маленьким шматках.
Нехай цей лабіринт , і досі не має кінця
Нехай ще попереду тисячі бід.
Я йтиму вперед , кроком за кроком поки б’ється ще серце
Бо тільки дорога народжує світ.
І може колись , коли стихне гроза
Я гляну назад крізь прожиті літа.
Збагну , що всі рани були недаремні
Бо саме вони привели до життя.
За межами шляху
© Copyright: Андрей Раков, 2026
Свидетельство о публикации №126092108402
Свидетельство о публикации №126092108402
Рецензии