Найбільш у світі я боюся втрат,
І неважливо, як ідуть ці люди,
Чи просто, чи назавжди в небуття,
Проймає біль розлуки щосекунди.
Так холодно від розпачу, хоч плач,
Життя здається далі неможливим
Без того, хто у мить твоїх невдач
Бух завжди терпеливим і чутливим.
Лікує час, та тільки пустоту,
Що в грудях залишається, як прірва,
Оту невідворотну глибину
Заповнить ненадовго лиш сновиддя.
Я не боюся смерті, та, на жаль,
Боюсь її раптового моменту,
А що як випущу якусь значну деталь,
Не встигну щось сказати по секрету?
Боюсь збагнути у останню мить,
Що все було не так, не те, не з тими!
Що не змогла від лиха захистить
Того, хто йшов путями крижаними.
О, як ненавиджу я болісне ниття,
Та все ж, коли у серці біль різкіше,
Боюсь спізнати, не своє життя
Я прожила! І це є найстрашніше!..
Найстрашнiше
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126092003931
Свидетельство о публикации №126092003931
Рецензии