Похмурий день…У вікна рветься вітер…
Щось пише дощ тихенько на шибках.
Чи то душа його від смутку мліє,
Чи небо призиває в молитвах?..
Можливо, почуття всі охололи,
Ледь стримує у грудях хворий крик,
Не знає, все не збудеться ніколи,
Та кожний день – це зовсім не тупик.
У серці все одно живе надія,
Не висихає джерело тепла,
Хоча душа страждає від падіння,
Та все одно мудрує про дива.
Хоч ниють рани і бентежать шрами,
Нашіптують про кривди і плітки,
Та серце марить про життя без драми
І дивиться з молінням на зірки.
З миттєвостей плете життя узори,
То світло пропонує, то пітьму.
Частенько ми не маємо опори,
Самотньо йдем крізь темноту нічну.
Ми шепчемо уперто на підйомі:
“Осилимо і лихо, і печаль!”
Пітьма не здатна вбити сонця промінь,
Коли є воля й віра, наче сталь.
Осилимо
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126092003914
Свидетельство о публикации №126092003914
Рецензии