Пливе прохолода у тиші ранковій,
І листя пожовкле шепоче про щось.
Є сум незбагненний у миті казковій,
Спливає усе, що колись не вдалось.
А осінь дарує безцінні наряди,
Малює орнаменти вдень і вночі,
В гаї поспішає, на луки, левади,
Босоніж іде по сріблястій росі.
Тендітна краса надихає, полонить,
До роздумів кличе живе полотно.
В години печалі величчя боронить
І сіє у серці надії зерно.
Приходить ясне розуміння, що щастя
Є в теплому сяйві, у співі вітрів,
Що втішити може збентежена крапля
І сон вберегти від душевних вогнів.
Можливо, не зразу, та все ж у свідомість
Вривається віра у вічність душі,
І вже не лякає майбутнього пломінь,
Зникають страхи на життєвій путі.
Змивають дощі, як віки, несуттєве,
А осінь нові уже зводить мости…
В уяву вже рветься тепло березневе,
Вже чується подих нової весни…
Приходить розумiння
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126091702564
Свидетельство о публикации №126091702564
Рецензии