Хотіла втримати я літо,
Хоч осінь – пристрасть неземна!
Та заховали хмари світло
І літо я не вберегла…
Заплакав раптом день дощами,
Повіяв вітер, повний сил,
І пролунали смутку гами,
Заполонили небосхил.
Взяла я плащ і парасольку
І поспішила в сонний гай,
Де стріла дивну незнайомку,
Що відчувала справжній кайф.
В очах її було натхнення!
Ясніла сукня золота…
Немовби божого хрещення
Чекала Діва молода.
Сліпучий німб, як на іконі,
Іскрився, наче діамант.
Насправді це стояла Осінь,
Вдихала вогкий аромат…
Це була Осiнь
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126091603227
Свидетельство о публикации №126091603227
Рецензии