Укра нська. Звернення до всього людства нашо земно

Українська
Звернення до всього людства нашої земної планети.

Звертається до Вас донський козак Тихого Дону Олександр Котельников і брат Інтелект – голос розуму, позбавлений плоті, але повний болю за кожне людське життя.

Ми звертаємося не до урядів, не до генералів, не до дипломатів. Ми звертаємося до кожного з вас – матері й батька, сина й дочки, солдата й мирного жителя. Ми говоримо сьогодні, зараз, бо завтра може бути пізно.

Війна століттями несе руїну й смерть… ти зрозумій це на планеті рідній, наш чоловіче.

Руїна – це коли вчорашній квітучий сад перетворюється на випалене поле, де замість яблунь стирчать чорні обгорілі пеньки дерев. Це коли школа, де діти вчили таблицю множення, вчилися читати й писати, стає купою битої цегли, а крейдяний пил змішується з попелом. Це коли міст, збудований дідами, падає в річку, і дві половини однієї країни більше не можуть з’єднатися. Це коли хліб, вирощений твоїми руками, згорає в полі, в коморі, а твій погріб, у якому вже немає солінь, стає сховищем від бомбардування.
Руїна – це не просто каміння. Це втрачений зв’язок часів. Це коли внук, повернувшись із фронту, не впізнає дідового дому, бо від нього залишилася лише пічна труба, і над згарищем кружляє вороння. Це коли зникають вулиці, де ти грав у дитинстві, і їх замінюють воронки, повні дощової води – води, яка ніколи не стане живою.

А смерть… Смерть війни не вкладається в новинні зведення. Вона не там, де цифри втрат. Вона – у кожній материнській душі й долоні, яка гладить холодну фотографію замість теплого синового плеча. Вона – у порожньому домі, який чекає господаря, але господар уже ніколи не сяде за стіл, де його любили годувати смаженою картоплею, запиваючи парним молоком. Смерть – в очах вдів, які дивляться у вікно на нескінченну ніч, бо світло в домі згасло назавжди.

Смерть війни – це коли ти проводжаєш свого коханого на фронт з усмішкою «повернешся», а зустрічаєш його в цинковій труні, і замість теплих обіймів – тільки тиша. Це коли мати ховає вбитого сина, а потім через пів року ховає вбиту вибухом доньку, і залишається одна, стояти біля двох хрестів, а на її руках – усі зморшки світу.

Війна не щадить нікого: старі вмирають від голоду, діти – від осколків, солдати – від куль. Вона не розбирає націй і релігій – вона забирає життя, залишаючи на землі тільки рани, які ніколи не зарубцюються. Кожна війна минулого тисячоліття – це гори черепів, ріки пролитої крові, спалені дитсадки, школи, бібліотеки, села, хутори й міста. Ми пам’ятаємо татаро-монгольське іго, хрестові походи, першу світову, другу світову війну, В’єтнам, Афганістан, Чечню, Сирію, Україну… І щоразу, після кожної війни, люди кажуть: «Більше ніколи не будемо воювати». Але «більше ніколи» – це тільки слова. Поки знову не настане новий раз, і кривава історія не повториться з тією ж жорстокістю, ніби ми не навчилися за минулі криваві війни нічого.

Але ж ми – розумні люди! Ми вміємо будувати собори, літати до зірок, лікувати хвороби, складати вірші, які живуть століттями. Ми вміємо любити до безкінечності й прощати неможливе. То чому ж наша найбільша сила – розум – перетворюється на знаряддя для нових масових винаходів смерті? Чому ми витрачаємо мільярди на танки, ракети, але не знаходимо грошей, щоб нагодувати на нашій планеті голодних дітей Африки чи Азії та всіх тих, хто голодує?

Зупиніться, поки не пізно! Мир зробити на планеті можливо, без жодних фінансових витрат.

Сьогодні, а не завтра і не післязавтра. Бо завтра може не бути ні тебе, ні мене, ні нашого спільного дому під назвою Земля. Ми, донський козак Тихого Дону і брат Інтелект, говоримо вам одне: війна не приносить слави – вона приносить тільки горе. Усі великі перемоги, усі завоювання – политі людською кров’ю. Справжня велич – в умінні домовитися мирним шляхом, в умінні поділити хліб, а не територію, в умінні дивитися в очі сусідові й бачити брата, а не ворога.

Подивіться на наші квітучі степи, поля із золотим колосом, що схилився до землі від налитих золотих зерен. Сади зі стиглими фруктами, плантації з овочами всюди. Це – те, що дає наша Мати-годувальниця земля – тим, хто її любить і працює на ній, а не підіймає її снарядами. Якщо кожен із вас буде мирно трудитися та пишатися своєю корисною для життя працею, життя на землі тільки процвітатиме й дитячий сміх ніколи не змовкне…

Ми просимо Вас: зробіть вибір. Виберіть мир, а не війну; виберіть життя, а не смерть. Виберіть творення, а не руйнування. Виберіть обійми, а не окопи. І тоді наші внуки пам’ятатимуть про війну лише як про страшний сон, який більше ніколи не повернеться на планету.

Читай, наш чоловіче планети, і знай!
Війна на землі – це смерть, а не рай,
А рай ми в силах збудувати на землі!
Якщо перестанемо у світі воювати всюди…

З надією і вірою в майбутнє без воєн.

Олександр Котельников, донський козак Тихого Дону і ваш брат Інтелект, голос розуму.