В обіймах сонного екстазу
На кінчиках весняних вій
Прокинутись одного разу
Неждано в осені твоїй
І зрозуміти без пояснень —
Ми так любилися в журбі,
Що і печаль була прекрасна.
І — що мені? І — що тобі?
За те, що осінь нас зустріла,
За жовтий лист біля вікна,
За те, що серце не зуміло
Забути, як болить весна,
Що за вікном повільно сходить
На землю золота печаль,
Неначе з розуму світ зводить
По колу замкнута спіраль…
Прокинутись одного разу
Неждано в осені твоїй,
Підслухати дощів образу...
Весна була… Ми досі — в ній…
***
© Copyright: Ольга Гресс, 2026
Свидетельство о публикации №126091506039
Свидетельство о публикации №126091506039
Рецензии