Депутат

   
З майбутнім депутатом Віктором Тараном (Тереном - літературний псевдонім)я познайомилась  у далекому 1969 році в багатотиражці "Арсеналець", де
я тоді працювала. Він працював на нашому ж заводі в одному з відділів.
Приходив в редакцію гостювати.
 Розмови наші торкалися літератури. Віктор писав вірші і мав неабиякий поетичний хист.
 Знайомство закінчилося його закоханістю в мене. Проводжав мене
Після роботи додому через Мариїнський парк.Почалося навіть листування. Я писала про прикрощі свого сімейного життя, а він у своїх листах втішав мене. Віктор видавав себе за холостяка. Тому одного разу я сказала, що він би зрозумів мене, аби був одруженим. Тоді Віктор картинно витягши з кишені піджака свій паспорт продемонстрував штамп про одруження, попросивши нікому про це не казати. Йшов час. У Віктора народився син. І у відділі, де працював, вивісили традиційне вітання. Злякавшись, що ця звістка дійде до редакції, він потелефонував редактору:
- Петровичу, а чом ви мене з синочком не вітаєте? - почули ми з подругою в паралельній трубці. Трубку поклали, бо підслуховувати не можна. Але насміялися досхочу.
Бажаючи дізнатися про причини від самої дружини Віктора, чом він її всіляко ховає, я в якості страхделегата поїхала в робочий час до них додому.
Спитала у жінки, чи допомагає чоловік? Як почалися ридання! І я почула, що не тільки не допомагає, а й вештається десь до півночі, а коли була вагітною, то навіть кидав у живіт порожніми пляшками, аби вагітність скинула!
Оце-то так! А ще й робив мені пропозицію про шлюб? Слава
Богу, я такого шлюбу уникнула!
Намовив він дружину піти в редакцію, назвавши мене головною розлучницею і здогадавшись, хто саме був страхделегатом. Жінка прийшла до редактора, але він викликав весь колектив, крім мене. І попросив озвучити мету свого приходу. В присутності колективу вона це робити не наважилася. Заплакавши, пішла додому.
Потім Віктор приносив мої листи моєму чоловікові. Але він сказав, що чужих листів не читає, а із своєю дружиною розбереться сам.
Наші стосунки надовго перервалися. Але дружина намовила Віктора виступити перед пам'ятником Шевченку, і він одразу попав до рук КДБ. Яку вже там роботу з ним проводили невідомо. Та на завод прийшов лист. І його одразу з роботи потурили.
З дружиною він був розведений, зустрічався із молодою дівчиною з оптичного цеху, яка жила у гуртожитку.
Одним словом, лишився майбутній депутат і без роботи, і без даха над головою. Мені стало його щкода. Пішла до шефа. Розписала, що він із золотою відзнакою закінчив школу в Павлиші у самого Сухомлинського. Що за кінчив з червоним дипломом авіаційний інститут у Харкові. І поручилася, що він більше ніде виступати не буде. Шеф погодився. Прийняли його старшим інженером на випробувальну станцію, надали позачерговий кооператив на Лівому березі за кошти батьків.
Приходив він уже в мій кабінет для спілкування. Я порадила йому вступити до лав партії, без чого просування в літературі просто неможливе. Віктор послухався.
Невдовзі вийшла його перша книжечка віршів "Причетність".
Потім очолив кабінет молодого автора в спілці письменників. З роботи на заводі звільнився.
І знову наші стосунки перервалися. Набагато пізніше я дізналася, що від спілки Віктор одержав трикімнатну квартиру в центрі Києва, з окремою кімнатою для творчості, а кооператив здав у фонд миру.
Почалися круті 90-ті! З рупором на майданах він отримав потрібну кількість виборців і став депутатом Верховної ради.
І знову наші шляхи надовго розійшлися. Я хотіла видати першу офіційну книжку віршів. Потелефонувала, аби допоміг матеріально.
Натомість лише дав телефона видавця.
Ще через роки я зустрілася з його другою дружиною. Вона розказала, що одразу з нею розлучився, дізнавшись про діагноз - онко. Забрав квартиру, дачу Ій дісталася маленька кімнатка. Але вона була вдячна, що нарешті депутата спекалася. Відмолилася, вижила заради сина. А Віктор одружився втретє, возячи жінку по закордонах на депутатські кошти.
Отакі-то бувають депутати Верховної ради!
     Поетичний хист за роки депутатства зовсім захирів. Остання збірка "Любов і Свобода" - це просто набір слів, потік свідомості. А в юності мені присвячувались вірші непогані. Ось деякі з них.

         Там у темнім надворі де сині листки
         Таємниче   і легко живуть світляки.
         Ось глибини нічні всюди хмарами вкрились,
         Та наледве настала густа чорногать,
         Як відкривши ліхтарики місячних крилець
         Засвітились вони і летять, і летять.

         Я в найкращій із книжок про тебе читав
         Зелен-боже дерев і трави молодої!
         Там, у темнім надворі, де зріс прочитан,
         Опусти світлу казку мені на долоні.

     І ще:
         А ти все" дно моя! Чи ти того хотіла?
         Тепер уже обом сумний цей урожай...
         Бодай як сон твоє хвилинне тіло
         І на руці твоїй написано "Прощай!"

         А ти все"дно моя! Бодай тебе нема,
         Все"дно моє лице в тонких твоїх долонях.
         І чую голос твій у сутінках солоних,
         І шепіт золотий виліплює пітьма.

         Воно коли б на дощ, то може й не боліло,
         В то ж це на печаль, в якій твоє ім'z.
         Воно коли б не я, то може й не любив би...
         А так усе, як є. І ти все" дно моя!