водій висунувся у вікно, обличчям у вітер, птах у горлі,
а дівчинка зщулилася на підлозі,
щоб куля чи осколок пролетіли повз,
як ніж крізь масло, прорізавши метал дверей.
ще нижче, ще нижче, вона чує дорогу під собою,
як на краю прірви, їй стає лячно,
ніби зараз вона провалиться, випаде на дорогу.
вона бачить тіні риб, запахи бензину, пилу,
і чує, про що розмовляють корені дерев, хоча вони
далеко.
вони співають пісні, наче кити,
дерева займаються коханням коренями, майже як люди.
а перед обличчям ще ствол російського автомата на блокпості,
напрямлений їй у живіт, ніби пітбуль,
скам'янілий у півстрибку,
готовий у будь-яку мить кинутися і розірвати іклами
м'яке, тепле.
вона на узбіччі гілочкою затирає сліди шин,
ніби витирає відбитки пальців,
але сліди злочинів росіян,
як стигмати, кровоточать
на руках ногах животі грудях голові моєї України.
стигмати
© Copyright: Близнюк Дмитрий, 2026
Свидетельство о публикации №126091205194
Свидетельство о публикации №126091205194
Рецензии