Скучаю за тобою, моя люба,
усе частіше сумно на душі.
Кусаю зрАння пересохлі губи,
коли не тішать ночі баришІ…
Уже не гріє серце позолота
насичено-осінніх кольорів.
Єхидно визирає із-за плоту
лукавий смуток зимніх вечорів.
Хоча холодний вітер люто дмуха
і засипає листом серця сад,
нехай чекає біла завірюха,
а краще – повертається назад.
У кухлику парує свіжа кава,
розріджує думОк суцільний дим.
На обрії урАнішня заграва
дарує мрії серцем молодим.
11.09.2026
Ранкова кава
© Copyright: Олександр Мачула, 2026
Свидетельство о публикации №126091104957
Свидетельство о публикации №126091104957
Рецензии