Лягушка на листе лотоса 2026

Лягушка на цветке лотоса - 2026


1

Собиралась в дорогу гроза
Долго так собиралась
Чемодан черных туч
Потянула к порогу она

Ну куда ты - спросила Земля
А гроза растерялась
И тут гром прошептал
Я собрал ей в дорогу дождя

Говорят , там дождей
Не хватает  и травы
Заждались лишь молчат
Их цепляют неслышно

Берега диких и величавых
Но исполненных гордости рек
А Земля улыбалась
Что ж иди...И гроза тоже ей улыбнулась
Она ходит туда где ждут травы и реки дождей


2

Кому написать? Кто услышит меня?
Ты или Такараи?
Все без ответа ибо кому отвечать

3

Не все поезда можно догнать
Одни уходят на Запад
Другие идут на Восток
Кто то остаётся все время ждать
Стоять и потоки вагонов считать
Циферблат молча набирает вес времени
Время это всегда весомо
Ничто не возвращается вспять
И если ты сядешь на поезд
Время обвалится и обнажиться нуль времени
И на этот раз я останусь ждать


4

Среди тех не нашлось местечка
Чье сердце бьётся рядом с другим...
Ушла я в горы...
Там ветер колышет
Сосен вершины
И одинокий приют...
Но птицы поют
На чистых языках
И сердце мое замерло от счастья ...


5

Лента новостей словно
Лента Мербиуса ...
Ты не видишь этого крутящего момента
Ты видишь негатив или позитив ...

И картина мира приобретает
Те же качества ленты Мербиуса
Вот ты уже видишь совсем другую картинку
И не знаешь , когда мир перевернулся

Но сквозь ленту всегда протянуты
Лучи улыбки и света
Славы и истины
Любви и неоконченных вещей

Что ты пишешь так долго
Но потом чувствуешь
Что хочешь оставить их так
Незавершенными...Мир Мербиуса крутиться

И мы на ленте то в тени
То выходим на свет...



6

Ты не любишь сарказм
Бог с ним
Я могу и молчать
Не начинай сначала
Это все уже не догнать
Тебе не нравятся сны -
До весны
Я засыпаю одна - ну и что...
Не начинай все сначала так
Как будто можешь не знать
Измены боль и тревогу
Ссоры волны и  строгость
Я просыпаюсь ночами
И даже так вижу сны...
Да я поняла
Иду и я на три буквы
Светящиеся в темноте .
Не начинай все сначала
Мы давно стали не те

7

Стучали ли мы в седьмое небо
Искали ли мы наш седьмой Эдем
Не вспоминай , кому оно теперь надо
И там жили ангелы , поэтому не вспоминай

И никому не говори об этом
Там летали ласточки как в старину
Летали над пещерными городами
Но не ловила я ни одну

Ласточкам - небо гнезда и воля
А нам - Седьмой Эдем или только звон
Память открыта и того довольно
Дороги открыты ото всех сторон

8

Сияй...На твоей красной дорожке
Которая ведёт в новую жизнь
Блестящую , с деньгами и славой
Короной и роскошью
Нет места мне ..

Моя дорога проста и ясна
На ней обычно камни
А на обочинах растут , цепляясь за мир непрочный
Полынь и пырей ...Но я не сверну с нее , точно

Пусть она и ведёт в бездну
Как ты говоришь : во тьму и пустошь
В зубовный как по щебню скрежет
Пусть есть опасность , что я утону

Но я верю, что где то нарочно
Есть и мой замок - пока песок
Если найду - напишу построчно
Что я любила пока шла ко дну


***
Лягушка на цветке лотоса
Капли и звёзды как драгоценные камни …
О чем ты молчишь ?

***

***
И точка вдруг случается волной
Как будто квант исчез и появился
В другой Вселенной , но в душе родной
Зажёгся мир и кто то вновь родился

И что то вновь должно произойти
Всех видов вереница или осень
И если Вам дослушать недосуг
То мне хотелось бы все досмотреть  и очень...

Прости мне друг и кривизну и боль
Мне это превозмочь порой не в силах
Но я живу той мыслью о тебе
Что счастлив ты и жизнь нашел ты милой

***
Круги на воде рой мошкары
Солнце садится над прудом
Никто не слышит одинокую лягушку




***
Була в Єрусалимі
Бачила Перше Царство
Малого Саула , його привели
До Першого храму. ..

Там була тиша
І скрізь росли троянди
Ще дикі та ледь помітні
Серед шипів та листя...

Камінна дорога
Так збита з цупкого каміння
Нагріта південним сонцем
Вела до того храму
Що на горі над містом
Ніби його охороняє

Все так ясно
Наче сама я напевно
Стояла десь поруч
І тихий легіт
Обвівав моє обличчя

Так що , друже, хто зна
Може справжній Єрусалим
Чекає нас наразі
У власному серці
Наче це дім наш
Справжній і єдиний

А в ньому - маленький янгол
Хай і тебе охороняє




***
В моєму серці розбиті шатри кочівні
Ходить вітер величною кам'яною ріллею
Що ти пожнеш , якщо нічого не сіяв
Що ти знайдеш , якщо нічого не чуєш

В моєму серці говорить Той
Хто мовчить голосніше
Я чую голос та не відаю де це
Ходжу чи рікою чи древньою її ріллею
Чи знайду що посію , чи вже не те

Горять високі до небес багаття
На них палять зілля і дерево гефер
Кажуть , немає яснішого братства
Ніж ті , хто вигнанець з власного Царства



***

***
Вітер Першого Царства
Пахне  сандалом мирром
Трохи миртом і лавром
Трохи сіллю і потом
Трохи пісками часу
Трохи оливи олії
Трохи смолами кораблів
Трохи вінками лілеї
...
Я вже забула мабуть
Рідний запах   хвої і кедрів
Поки тебе шукала
Поки не знала , де ти


***

***
І над зимою влада -
Попелу і снігів...
Трощена тепер сама
Серед степів як серед ворогів

Стеблами вони - до небес
І гостро так виструнчено
Мовчать
Гіркі стебла втрат і проклять
Ясні очі серпневого дня ...

Світ встає кожного ранку
Не там звідки чекаєш його уві сні ...
І ці асфальтові стежки теж так мовчать
Наче таять десь ворогів

За тишею - постріл
Майбутній сон...
За сном - відкривається
Реальне життя...
Яке воно ?
Жахливе як смерть
І йдеш у сон , неначе дитя ...

Небо серпневе не лічить ран
Десь ріка  пожинає
Гіркоту трав...
І ці тепер реальні передчуття
Мої , і про них ти мабуть все знав ..

***
В росі на лезах трав
Я бачила свій світ
Як віддзеркалення чи як миттєвий рух



***

***
Ніякого сексу в цьому році
Закінчується тиждень
Але як завжди починається щось інше
Кожного ранку в чашці мого капучіно
Ти такий сексуальний , що на очі
Набігають непрохані сльози
І падають падають цілу вічність
В молочну піну прийдешнього дня
Але як же мій ретрит , котику,
Він мені так дорого коштував
Мої зціплені зуби
Мої подерті до крові пальці
Але знай , що через мої візуалізації
Мене вигнали з цього ашраму
Так що ти мені винен просвітлення

***

Небо й трохи солі
Серпень й трохи жита
Як ходить по полю
Що дощами змито

Що до щему терпкість
А до зла- терпіння
Стежка у світанок
В полин як в натхнення

***


Чорні ріки Білий лотос
Чорне дзеркало мовчить
Як над плесом білі птахи
Неба списують блакить

З хмар - мовчання
З вітру - вірші …
З крапель - коми і крапки
Чорні ріки Білий лотос
Усі пишуть від руки

***

Тобі гол- поцілунок
Мій голкіпере
Кажуть , література це не футбол
Література - це квіти зла

Я писала добру літературу
У моїй сталося повно добра
Тоді вони її переосмислили
Так працює футбольний рефері

Потім мене видалили з поля
І показали червону карточку
А, ні , вони сказали
Це : Red Flag

А я погано розумію англійську
 Я подумала : Хіба ж ми  в Манчестері
А в мене на серці символіка Ліверпуля
Щоб бути такими злими ...

Вона виглядала наче готова
Мішень для всіх манчестерців
Я теж зняла рожеві окуляри
Ти - з Манчестера, а я - з Ліверпуля

З того часу я дещо упереджено
Дивлюсь на футбол
І боюсь червоного кольору
Бо хто зна, чи не затаїли вони знову образи



***
Всі римляни знають
Що Спартак - чемпіон
Цього не знають
Хіба що ті , хто ніколи не був у Римі

Але щодо Риму , то в кожного
Тут свої асоціації
Мої рими не зовсім строгі
А вірші без рими - спартанські

Тобто вільні, мій друже , зовсім
Від клаузул та асоціацій
І літають вільно по світу
І питають у долі привіту .

Але вірш був про героя
Який повстав проти Риму
Імператора із Сенатом
І мабуть вони заслужили

З того часу я чітко знаю
Що не треба боятись смерті
А треба боротись за волю
І тоді можна стати безсмертним


***

Ваша істерика ...
Це не чайна емоція
Істерика - це про урагани на Юпітері
Істерики тому й не бувають чайні

Істерика математична
Істерика літературна
Фізична істерика
І географічна
Це коли ти загубився
Але знаєш що всі знайдуться

Є істерика історична
Вона про відданість та спокій
Є істерика як відстрочка
Є як вірш
А є як життя біологічна

Є істерика ком і крапок
Абзаців і химерних неологізмів
Є істерика пауз на каву

Є істерика байдужості та цинізму

Наша істерика від розуму і гніву
А спокій - від споглядання безнадії

Війна це теж чиясь істерика
Тоді нам не вистачає доброти й психологізму

***


Так, сидимо два уроки
Слухаємо внутрішній дощ
Він знов говорить не те
Я знову не те мовчу

Так неслухняно вьються
Думки ...А він каже :
Твоє хвилясте волосся хвилює мене найменше
Мене в тобі взагалі нічого не хвилює

І я починаю хвилюватись
Малюю хвилі :
Море
Волосся
Дорога
Трави
Хмари
А потім у цьому гублюся ...

І внутрішній дощ стугонить
По внутрішній жерстяній стрісі
У тому будиночку серця
Де він так незворушно дихає
Він не розуміє що чай що він п'є
Це моя остання посмішка
І нечутний звук води

***


А якщо кожен з нас -
Маленька мовна рибосома ...
Ми збираємо шматочки
Світового мовного коду
Щоб знайти свій загублений Вавилон
Я - мовна рибосома
І ти - мовна рибосома
Ми вчимо мовний код
І нам дано трохи знання
Але чи зможемо ми
Опанувати світову ДНК -
Мову світу
Приховану мову Царів
Їх тисячі тисяч
Мовних кодів
Чи лише один -
Світовий шепіт
Світової Душі

***

Ми на фронтальній, мій друже Боже
Мій Дияволе
Очі в очі - дивлюсь і знаю
Що тепер все не марно
Ні любов ні ненависть
Чи ти не вільний
Чи я божевільна ...
Це війна називає мені імена
І дати
Я знаю що на фронтальній - усі солдати
Тепер і до кінця ...
І я щодня повторюю цей спец курс
Історія мова час
Хтось повинен молитися там за нас
Хтось повинен знати як буде там
Хай за  все воздасться
І ворогам і нам

***

Вночі йшов дощ
Мовчав і мислив вишні
Їх ніжні білі стрічки пелюсток
А осінь засміялась :
Жовтим вишью
Стежки і небо
Хмари і садок

***


Так, світ не шоу Опри
Ніхто не любитиме нас попри...
Не плескатиме по плечах
Не обійматиме щоб стало легше
Але ти йдеш крізь нього непевно
Бо він все одно диво  єдине напевне
І немає інших та і не треба
Є ті що й так піднімаються в небо