Не треба слів… Слова тут ні до чого…
Втішає вітер, гладить по плечах.
Я знов чекаю чару золотого,
Вже чую присмак волі на губах…
Дивлюсь, як пташка розправляє крила,
Пікірує в рожевий горизонт,
Я теж так хочу! Де мої вітрила?
Ледь стримую думок діапазон…
Куди не гляну, всюди – осінь, осінь…
Звучить неспинно розставання блюз.
На соснах знову, як на хмарочосі,
Висять лахміття, схожі на медуз.
Реальність душу розрива на клоччя,
Здається, світ назавжди зачерствів!
У грудях – спека, начебто від сонця!
Та в миті болю, я не чую слів!..
Не треба слiв
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126090808065
Свидетельство о публикации №126090808065
Рецензии