********
Лице малює рівний штрих,
І тиша падає на стіл.
Повз мене натовп глухо біг,
А в пальцях застигає лід.
Примарний затишок кав’ярень,
У порцеляні стигне чай.
Годинник міряє удари,
За кроком крок, за краєм край.
Я посміхнусь усім підряд,
Вдягну цей спокій,як броню.
Ніхто не бачить мій розпад,
Цю горстку попелу й вогню.
Крізь білий грим і рівний тон
Ніхто не бачить тріщин в склі.
Цей сміх — мій власний полігон,
Де глухне крик у глибині.
Броня
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126090607621
Свидетельство о публикации №126090607621
Рецензии