Сидить Лесь у бл ндаж

Сидить Лесь у бліндажі, навколо — туман,
В руках у нього — німецький роман.
На рукаві блищить нашивка «СС»,
А в голові — суцільний катарсис і стрес.
Заходить в бліндаж обер-лейтенант Шмульке Хуюльке,
В зубах — цигарета, в очах — якісь бульки.
«Слухай, — каже, — Лесю, німецький солдате,
Ти чого припинив автомати і дрони збирати?
Чом не маршируєш, чому не стріляєш,
І Гітлера вранці віршем і міньєтом не вітаєш?»
Лесь сплюнув у куток, поправив кашкет,
Дістав із кишені старий амулет,
Подивився на німця, як на гівно,
Яке у ставку потонуло давно,
І каже: «Гер Шмульке, не треба ля-ля,
Я взагалі-то — шпигун звідсіля!Я не есесівець,
я — русскій партизан,А цей ваш Ваффен — суцільний обман!
Я в СС записався, бо тут дають сало,
Але мені все одно його мало.
І взагалі, ваш Адольф Гітлер — дурень і психопат,
А мій кулемет стріляє назад!»
Шмульке Хуюлькельке застиг, в нього випала каска:
«Оце так брехня! Оце так СС-закваска!
Ти ж присягу приймав на німецькій мові!»
А Лесь йому: «Та ідіоти ви всі, їй-богу, безголові!
Я навіть української мови досі не знаю, я просто мичав,
І в списки брехливі себе записав.
Ніякий я не арієць, я з-під Полтави,
І чхав я на ваші імперськії справи!»
Кричить обер-лейтенант:
«Das ist fantastisch!Ти так нахабно у вічі нам свистиш!»
А Лесь посміхнувся, допив свій розсіл,
Сказав: «Ідіть к бісу», — і зник серед японських сіл.