За роскошь быть собою - заплачу...

За розкіш буть собою - заплачУ,
За варіанти, надані для Долі.
Мовчу... Мовчу... Задумливо мовчу -
Переживаю складнощі і болі.
Четверте вересня... Із ранку ллється дощ,
Бо - осінь... З тим хіба що вдієш?
Ковтаю сиристь, сірість вулиць, площ,
Як іноді ковтаю безнадію.
Пливу з листком, асфальтом, вздовж калюж.
Потік знесе на берегИ Дніпрові?
А, може, й ні, бо наче, він - не дюж,
Сріблясті краплі - так не кольорові.
Чим день почати?... Згублено стою.
Які собі в житті верстати плани?
Де простір крилам? Простір - кораблю?
Осіння мряка. Вранішні тумани...
Тривожно... Так тривожно, як завжди
Всі ці останні рОки безпорадні:
Передчуття чи втрати, чи біди.
Є почуття, якими ми не владні.
Дощ шелестів... Раптово замовчав.
Чи, може, небо виплакало сльози?
Так, сірій ранок ще не розпочав
Свою ходу у день, де будуть грози...
Чекати сонця?... Сонця жде душа!
Я, осінь, ще не хочу за тобою!
Ранкові миті, як завжди спішать.
Жену свій настрій...У вікна ще стОю...
... Пора - до справ. Авжеж, пора - до справ.
Горнятко кави. І ... вперед, "до бою!"
Господь, що треба, все на день вже дав -
МенЕ і Землю напоїв водою...
...За розкіш буть собою - заплачУ,
За варіанти, надані для Долі.
Мовчу...Мовчу... Задумливо мовчу -
Переживаю складнощі і болі...
Дощ шелестів. Та, раптом, замовчав.
Чи, може, небо виплакало сльози?...