П1сня. Народжена св1тлом

Коли над Землею згасав небокрай,
Зірка упала у сонячний гай.
Народжена світлом із Всесвіту мрії
В пелюстках сховала Небесні надії.

А також сховала небесну блакить,
Та серце про зоряну вічність болить.
І кожну ніч, коли світ засинає,
Душу свою  до Небес піднімає.

Приспів
Айстро, айстро — звіздочка моя,
В тобі відзеркалює ціла Земля.
Ти дивишся в небо крізь тисячу літ,
Шукаєш між зорями втрачений слід.

Куплет 2
Так само й дівчина приходить у світ,
Немов із сузір’я незгасний привіт.
У очах її — небо, у серці — весна,
А ким була в зорях — не знає й сама.

Вона покохає — і Всесвіт здригнеться,
Далека зоря над Землею всміхнеться.
Бо справжнє кохання — не примхи родини,
А пам’ять двох Душ. Їх Космос єдиний.

Приспів
Айстро, айстро — звіздочка моя,
В тобі відзеркалює ціла Земля.
Ти дивишся в небо крізь тисячу літ,
Шукаєш між зорями втрачений слід.


Можливо, ми всі — це розсипані зорі,
Що стали людьми у земному просторі.
І тільки любов, наче промінь крізь час,
Нагадує тихо, звідкіль кожен із нас.

А айстра щоночі вдивляється ввись,
Де зорі над нею у вічність сплелись.
Бо айстра - не просто осіння краса,
Це зірка, яку пригорнула земля.

І шепоче у снах: «Я тут… Та я не забула —
Я зіркою сяяла.
Я світлом була…»