П1сня. перший 1 останн1й дзвоник

Колись мені дзвонив дзвінок,
І кликав вперше на урок.
Я відчиняла дітям світ,
Де таємниць — на сотні літ.

Де з зернятка росте життя,
Де в кожній клітині — буття,
Де все живе — єдиний Храм,
Всесвітом відкритий нам.

Я вчила бачити красу
Травинки, квітки і росу,
Як тягне паросток листок
До сонця, наче до зірок.

Як серце відбиває ритм,
Як Всесвіт дихає живим,
Як від клітини до зорі
Ми всі — частинки на Землі.

Я вчила їх учнями бути,
Шукати, питати, збагнути.
Щоб  мудрим учителем стати,
Мене учні почали навчати.


Приспів
Учитель — поклик, не робота,
Учитель — світло і турбота.
Посіє зерня — проросте,
І через роки зацвіте.

І поки світяться серця,
Урок немає цей — кінця.
Бо вчитель в дітях залишає
Те світло, що не помирає.


Куплет 2
Роки летять, немов зорепад,
Не повернеш минуле назад.
Та світло не знає кінця
Переходить від серця в серця.

Дзвенить мій останній дзвінок
та чи може скінчиться урок.
Я вже ступила за поріг
Де безмежжя космічних доріг.

І те, що сіялось тоді,
Не загубилося в путі.
Бо зерна мудрості й добра
Не забирають час і літа.

Ось останній мій дзвінок…
Та чи останній це урок?
Я просто вийшла за поріг —
Там, де Чумацький шлях проліг.

Там замість дошки — Небеса,
Там замість крейди — Полюса,
І серед зоряних доріг
Я знову чую рідний дзвін.

Приспів
Учитель — поклик, не робота,
Учитель — світло і турбота.
Посіє зерня — проросте,
І через роки зацвіте.

І поки світяться серця,
Урок немає цей — кінця.
Бо вчитель в дітях залишає
Те світло, що не помирає.

Перший дзвоник — це початок,
Останній — зовсім не кінець.
Учитель сіє в Душах зерна,
А час сплітає їм вінець.

І доки учні пам’ятають,
І доки зерна проростають,
Я залишаюся в путі —
У їхнім світлі і житті.

Бо місія моя земна —
Дітей вести до пізнання.
А місія моя космічна —
В них запалити світло Вічне.