Ты снова спросишь у меня...

Ти знову в мЕне запитаєш,
Як я живу... Як я живу?
Хоча і сам все дОбре знаєш:
У річці Часу я пливу,
Де хвилі - Одна - за однОю,
Де захлинаюсь кожну мить,
І дна не чую, і не встОю,
Де серце кожну ніч болить
Не від жахУ - від безнадії,
Що ця закІнчиться війна -
Зло безперервне й справно діє,
Напившись крові, як вина...
Вже п'ята осінь... Осінь - п'ята.
Але і досі - на хресті
Моя країна, як розп'ята.
ДумкИ - і гІрки, і прості:
Про те, що нічогО не варте
Людське беззахісне життя,
Що для початку - мало старту,
Ще треба фініш - в майбуття.
Про те, що сутнє є навколо -
Лише примара до пори.
Моя душа - ізнову гола
Серед страшнОї світу гри.
Гри хижаків за землю, владу,
За всі можливі надбання...
Хто може дОбру дать пораду,
Як не заплакати зрання?...
Сади стоять. СповнА плодами
Їх осінь щедро сповилА.
Та радощів нема між нами.
Як я живу?... І як діла?...
День перший вересня проллється,
Мабуть до вечора, дощем?
А Доля плаче і... сміється,
Долаючи серцевий щем...
З тополі листя землю вкрило -
Шурхлива ковдра золота...
Я мрію? ...Так, лише про крила.
А спокій? То - лише мета...
Ти знову в мЕне запитаєш,
Як я живу... Як я живу?
Хоча і сам все добре знаєш:
У річці Часу я пливу.
Сама я - наче, як розп'ята.
ДумкИ - і гІрки, і прості.
Вже п'ята осінь... Осінь - п'ята.
З тополі - краплі золоті...
З тополі - краплі золоті...