так у св т повелося

Я не поэт я лиш перекладач
Твоєї ночі розрізаної в десять
Нерівних і не пропорційних,
А як ти плачеш
Твій біль з шматків чиїх облич,
рук і сідниць?
І що усе це значить
Кохання що міняє тіло в квітні,
Міняє очі, а ти весь в опіках
більше його не хочеш.
Ти хочеш кави, сигарет й вікна
Сьогодні тридцять один рік
Тій пісні “лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна”

І я не пам;ятаю всього тексту
І краще я не братиму гітари
Бо так у світі повелося
Що ти у Польщі, а я в Італії.
Наш маршрут через сходи Ешера
Наші сестри біляві Фріди
Та невдовзі знов прийде осінь
І ми прикинемось що не бідні
Зробим шопінг у Зарі,
Запостим Хорватію,
А бомб ми не помічаємо
Їх немає над нашою хатою.

Я не поэт я лиш перекладач
Твоєї ночі розрізаної в десять
Нерівних і не пропорційних,
трикутників, кілець, квадратів.
Я замінила табуретку на стілець
Батькову петлю на мою краватку
Мені тридцять чотири, я молодець
Це двічі більше ніж ми планували
Хоч після дешевого вина здається марно.

Я тільки з болем відчуваю солідарність.


І я не пам;ятаю всього тексту
І краще я не братиму гітари
Бо так у світі повелося
Що ти у Польщі, а я в Італії.