Депресiя

Депресія вже мріє десь за рогом,
Що з осінню до мене завітає.
Та я не вірю снам та засторогам,
І сподівань на диво я не маю.

;І не лякаюсь, і не насміхаюсь —
Запропоную гості чорну каву,
Коли прийде. До неї приєднаюсь
І буду і гостинна, і ласкава.

;Підступність, злість розтануть, як цукерка,
В гарячому солодкому напої.
Депресія погляне у люстерко
І скаже: «Не залишуся з тобою.

;Підступністю повинна я лякати,
Плекати жах безсонними ночами.
Ти ж пропонуєш в золото убратись,
Прикрасити свій образ дукачами.

;Ще й макіяж — у вогняній палітрі,
І капелюшок із долоньок клену...
А що ж тепер у вересні робити?
І як ростити тужливість зелену?

;Або вливать у вени безнадію?
Занурювати світ у чорно-біле?
Адже нічого більше я не вмію,
Та і ніколи навіть не хотіла.

;Тож я піду оновлена, щаслива,
Милуючись осінніми скарбами...
І буде жовтень, листопад і злива...
І затишок у парку з ліхтарями...

;Твоє люстерко світ перевернуло —
Дивлюсь на нього іншими очами.
Залишу у минулому минуле...»
;Йой, як їй личить образ з дукачами!