На узліссі, біля стежки,
одягла вільха сережки.
Розпустила пишні віти,
хизувалася їх цвітом.
А над яром, сутий красень,
зеленів розшкішно ясен
і на ту красу дівочу
задивлявся він щоночі.
Простягав ласкаво віти –
у обіймах обігріти,
від смеркання до світання
шепотів їй про кохання.
Як не линули хорали,
але успіху – не мали,
а посилювала тугу
поміж них стрімка яруга.
19.08.2026
Марнi потуги?
© Copyright: Олександр Мачула, 2026
Свидетельство о публикации №126083007615
Свидетельство о публикации №126083007615
Рецензии