Давидова балада

На кладовищах місця вже нема.
ТВ являє райські краєвиди.
Уламки кайданів чужих дарма
Збирає чорт, неначе  клапті свити.
Роки минають – затягнувсь бліцкриг.
Дедалі більше схожий бісів рик
На скиглення беззубе та пискляве.
Давид перемагає Голіафа.

Густішає безрадісна пітьма,
Не припиняє день і ніч кровити.
Та ллється з телевізору сама
Хай маячня - п'янка, мов оковита:
Що скрізь Едем не для самих бариг.
Що скоро здасться цілий материк.
Та хоч у бидла збуджена уява,
Давид перемагає Голіафа.

Війна для смерті зазвичай кума.
І матір  тим, у кого кожен видих
З «Ура», «Та ми ж…». Густішає туман.
Та на брехні неважко підловити.
Пастух зі стада шкіру вже обстриг,
Кров випускає жвавий працівник.
На бійню радо паства йде кістлява.
Давид перемагає Голіафа.

Честь вимерла, порядність скрізь німа.
Болото, ще й до того льодовите.
Легка дорога смерті та пряма.
На ній неважко облизня зловити,
Змішавши карні справи й патерик.
Міраж з’явився, поманив та зник,
А з ним тріумф, просперіті, халява…
Давид перемагає Голіафа.