Кажуть люди, що життя смугасте,
То воно фатальне, то сріблясте.
Фарби то темніють, то ясніють,
То в гіркому горі кам'яніють.
Може, у життя нема наснаги
Чи в душі простої рівноваги,
Щоб узяти барви пречудові,
Ніжні, променисті, волошкові?
Я піду у поле, в ліс, у гори,
Сонцесяйні там знайду узори.
Розфарбую так життєві смужки,
Щоб забулись всі глибокі смутки.
Я пройдусь по сонячній алеї
І скасую туги привілеї,
Мріям усміхнуся: “Не зникайте!”
Всім печалям мовлю: “Прощавайте!..”
Усмiхнуся мрiям
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126083001527
Свидетельство о публикации №126083001527
Рецензии