Ходімо геть на всіх парах
за край мети, за межі слова,
де сіль просипана на шлях,
і сяє місяця підкова.
Ходімо вдвох, і як мерщій,
допоки срібна та доріжка
блищить на гладі, мов сувій,
розгорнутий аж до поріжка.
Ходімо в ніч, в країну снів.
Нехай густі її тенета
не відпускають нас домів
під шелестіння очерету.
Ходімо геть у теплу ніч,
бодай на мить одну, останню,
тривогам всім наперестріч,
віддаючи лише кохання.
Світлина: Михайло Врубель.
про ходiмо та шелестiння очерету
© Copyright: Цветков Александр, 2026
Свидетельство о публикации №126082904831
Свидетельство о публикации №126082904831
Рецензии