про ходiмо та шелестiння очерету

Ході;мо геть на всіх парах
за край мети, за межі слова,
де соль просипана на шлях
і сяє місяця підкова.
Ході;мо вдвох, і як мерщі;й,
допо;ки срібна та доріжка
блищить на гладі, мов суві;й,
розгорнутий аж до поріжка.
Ході;мо в ніч, в країну снів.
Нехай густі її тене;та
не відпускають нас домів
під шелестіння очерету.
Ході;мо геть у теплу ніч,
бодай на мить одну, останню,
тривогам всім напере;стріч,
віддаючі; лише кохання.

Світлина: Михайло Врубель.


Рецензии