Той аромат дощу, тепло туману,
Той листопад, що ластиться до ніг,
Так часто вводить восени в оману,
І, як завжди, ніхто не застеріг,
Що забирає літо теплі дати,
В валізи запаковує вбрання,
Забороняє в озеро пірнати
І десь іде за обрій навмання.
Проміння сонця з кожним днем дорожче.
І сутінки терпкі, як Бастардо.
А серпень зерня трусить із колосся,
Щоб все весною знову зацвіло.
Зникає птаство, затихають звуки,
Лягає спокій на серпневий шал.
І осінь, наче кішка, іде на руки.
Я мріями наповнюю бокал,
Торкаючись його ледь-ледь губами,
Щоб довше залишити післясмак.
Я поділюсь осінніми дарами
Із Всесвітом —
І буде саме так...
Той аромат дощу, тепло туману...
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2026
Свидетельство о публикации №126082805170
Свидетельство о публикации №126082805170
Рецензии